Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство

Застосовність психоаналізу та феноменології до вивчення досвіду міграції як втрати у контексті досвіду війни

2025-06-30T12:34:41+03:00

У статті проаналізовано можливість застосування психоаналітичного та феноменологічного підходів у межах вивчення такої складової досвіду війни, як досвід міграції. Аналіз робіт зі збірки «Міграція та міжкультурний психоаналіз. Несвідомі сили та клінічні проблеми», виданої під редакцією Крістін Вайт, дає змогу стверджувати, що психоаналіз передовсім опікується витісненими переживаннями, а, отже, в контексті міграції досліджує лише витіснену втрату. Авторка статті демонструє, що, на противагу психоаналізу, феноменологія допомагає описувати також і невитіснені переживання. Опис такого роду досвіду можна знайти у сучасних феноменологів Сари Ахмед і Карлоса Санчеза. У роботах першої досвід міграції постає як тілесний, а в роботах другого показано, що наступні покоління мігрантів сприймають світ у тих самих феноменологічних категоріях, що й ті, хто вперше емігрував. Незважаючи на те, що феноменологічний опис власного досвіду війни можна знайти скоріше у засновника психоаналізу Зиґмунда Фройда, а засновник феноменології Едмунд Гуссерль такого опису не робив, авторка статті стверджує, що досвід міграції у всій його багатоманітності дає можливість більш повно описати саме розроблений останнім феноменологічний підхід. Психоаналітики зводять досвід міграції до досвіду горювання, тобто втрати, яку потрібно пережити. Натомість феноменологічне тлумачення горювання (зокрема наведене у працях Метью Реткліффа, який спирається на Моріса Мерло-Понті) пропонує глибший підхід: якщо у психоаналізі горювання має завершуваний характер і приводить до перенаправлення лібідо на інший об’єкт, то феноменологічні описи допомагають побачити, що деякі об’єкти вартують того, щоб зберігати з ними зв’язок і після втрати. У статті продемонстровано, що такими об’єктами є дім і країна, оскільки вони визначають структуру життя та ідентичність людей, а, отже, й ті цінності й проєкти, крізь призму яких люди продовжують сприймати світ після втрати.

Кантівські ідеї на українських теренах ХIX–XX століть (за матеріалами круглого столу з нагоди 300-річчя з дня народження Імануеля Канта)

2025-07-01T10:31:47+03:00

Огляд присвячено круглому столу з нагоди 300-річчя з дня народження Імануеля Канта «Кантівські ідеї на українських теренах ХІХ–ХХ століть», який відбувся на кафедрі філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія» 20 грудня 2024 р. за участю українських фахівців, дослідників спадщини видатного німецького мислителя з НаУКМА, Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАНУ та низки інших освітньо-наукових закладів України. В рамках круглого столу було виголошено та обговорено дев’ять доповідей, основні положення яких представлено в огляді.

Інтелектуальні виклики колоніалізму в контексті війни Росії проти України (за матеріалами антиколоніальної правозахисної конференції «Права, війна, антиколоніалізм»)

2025-07-01T11:21:06+03:00

Огляд присвячено антиколоніальній правозахисній конференції «Права, війна, антиколоніалізм», яка відбулася у Докторській школі імені родини Юхименків Національного університету «Києво-Могилянська академія» 13 грудня 2024 р. Співорганізаторами конференції були Amnesty International Ukraine, кафедра філософії та релігієзнавства НаУКМА та Докторська школа НаУКМА. Учасники й учасниці конференції порушували актуальні питання, пов’язані з правозахисною діяльністю, політиками формування знання та іншими викликами, що постають через колоніальну природу війни Росії проти України та потребують філософського осмислення.

Відкриття доробку замовчуваних авторок: відновлення гендерної справедливості в інтелектуальній історії: Філософині. (2024). (М. Бакаєв і В. Пугач, Перекл., упоряд.). Печера Платона

2025-07-01T14:58:46+03:00

Огляд: Філософині. (2024). (М. Бакаєв і В. Пугач, Перекл., Упоряд.). Печера Платона.

Особа і діяльність Святого Духа в монашому житті і творах пізньої античності

2025-06-30T15:14:23+03:00

Доктрина Трійці, щодо якої точилися запеклі дискусії протягом IV століття, є одним із ключових учень християнської церкви. Дослідники здебільшого зосереджуються на теоретичних положеннях та історичному розвитку цього догмату. Однак, на думку християн, Бог є живим і є не просто поняттям, а Особою. Тож було цікаво побачити, як цю теоретичну ідею Бога розуміли та реалізовували у практичному житті, у житті святих людей, які в ідеалі мають тісний контакт із Богом і особливо зі Святим Духом, який став більш присутнім і активним у житті церкви після П’ятидесятниці. У цій статті досліджено сприйняття третьої Особи Трійці та Його ролі в житті аскетів у таких грекомовних творах, як анонімна «Історія єгипетських ченців» (400), «Історія Лаузіака» (419/420) Палладія та «Історія сирійських ченців» (440) Феодорита Кирського. Тут розглянуто, як ці автори описували життя подвижників і їхні стосунки зі Святим Духом і як ці стосунки розуміли самі ченці. Зокрема, було досліджено роль благодаті Духа в надприродному житті подвижників, як Бог «використовував» подвижників як знаряддя спасіння всіх людей, зв’язок між благодаттю Духа та діями людини в процесі спасіння і ставлення подвижників до єретиків і язичників. Незважаючи на те, що, як ми виявили, вони підходили до Святого Духа як до живої Особи, а не як до раціональної концепції, було досліджено, чи вчення про Духа «просочилися» в літературні життєписи святих і яким способом.

Перспективістська онтологія у народній релігії українців

2025-06-30T20:42:18+03:00

У статті висвітлено ознаки перспективізму в проявах української народної релігії: фольклорі, традиції, сучасній і архаїчній обрядовости. Основний наголос зроблено на аналізі онтології перспективізму та явища нового анімізму як таких, із виведенням відповідних визначень та їхніх характерних ознак, для подальшого порівняння із зібраними даними та напрацюваннями багатьох вітчизняних дослідників традиційної культури й окремих релігійних уявлень українського народу — від ХІХ сторіччя й аж до наших днів. У тексті також розглянуто тези з робіт багатьох основоположників концепції нового анімізму, що вплинули на наріжну для статті працю «Cosmological Deixis and Amerindian Perspectivism» Едуарда Вів’єруша де Кастро, серед яких «Beyond Nature and Culture» Філіпа Десколи та «“Animism” Revisited. Personhood, Environment, and Relational Epistemology» Нуріт Бьорд-Девід. Окремо варто зауважити значну роль, що її відіграє подальша рефлексія на тему перспективізму в праці Мортена Педерсена «Totemism, Animism and North Asian Indigenous Ontologies»: висновки його праці дають змогу поглянути на перспективізм ширше, за межі типового його визначення, завдяки конкретним прикладам суміщення різних онтологічних структур у межах культури одного народу. За поєднанням усіх наявних даних у єдину цілісну картину йде пошук ознак перспективізму в сюжетах казок, записаних автором оповідках і віруваннях, записаних етнографами обрядодіях і зібраних антропологами даних. У процесі аналізу явища перспективізму підкреслено значущість запропонованого Мортеном Педерсоном розмежування інтер-людського і екстра-людського перспективізму. Зрештою, автор доходить висновку щодо наявності елементів інтер-людського перспективізму як складників загалом переважно анімістичної народної релігії українців.

Педагогічний парадокс Канта у київській духовно-академічній філософії ХІХ ст.: статус дитини і стратегія виховання

2025-06-30T13:40:14+03:00

Ця стаття має на меті дослідити вплив Кантового педагогічного парадокса на філософію виховання у київській духовно-академічній традиції ХІХ ст., а також показати, як київські філософи переосмислили проблеми статусу і прав дитини, які постають з етичних і педагогічних ідей Канта. Залишаючись у парадигмі педагогічної теорії як секуляризованої теології, київські професори розвивають кардинально інший, ніж у Канта, погляд на статус дитини на підґрунті православного догмату про первородний гріх і образ Божий у людині. У трактуванні природного стану дитини вони намагаються знайти баланс між антитезами, що людська природа у первинному стані є радикально доброю (Руссо) і радикально спотвореною злом, дикою і нестримною (Кант). Київські академісти твердять, що людську природу слід розглядати як добру в принципі, адже людина є не лише творінням, а й носієм нетварного духу Божого. Водночас, слід визнати, що первородний гріх не зіпсував якусь із частин людського єства, а лише зумовив можливість творити зло, порушивши гармонію, у якій дух панував над силами душі й тіла. Однак, вважають київські професори, для дитини ця можливість зла залишається ще нереалізованою, і тому дитинство втілює собою «зліпок, форму духовного ідеалу» та неусвідомлену «первинну цноту». На таких підставах не підлягає сумніву, що дитину слід апріорно вважати людиною, а отже визнавати її право на вільний розвиток. Це дає можливість розв’язувати педагогічний парадокс не лише шляхом обмежень і примусу, покладаючись лише на гуманність та інтуїцію вихователя, а й знаходячи природні шляхи допомогти дитині реалізувати свою потребу у свободі та навчитися користуватися нею. На переконання київських філософів, дитина — це цілком морально здорова істота, яка потребує підтримки, щоб навчитися розрізняти добро і зло у собі й навколо, робити добро з любові до нього, тобто вчитися користуватися свободою і діяти як моральний суб’єкт. Отже, стратегія виховання має бути відповіддю на цей фундаментальний запит.

Інтерпретація філософії Геґеля в радянській Україні кінця 1920-х — початку 1930-х рр. (за публікаціями журналів «Прапор марксизму» і «Прапор марксизму-ленінізму»)

2025-06-30T14:15:47+03:00

У статті розглянуто зміст і специфіку концептуального конструювання історії філософії у межах марксистської парадигми, зокрема механізми ідеологічної селекції та схематизації її ключових етапів. Важливою складовою цієї схеми стала «німецька класична філософія», що її радянська історіографія проголосила найвищим досягненням домарксистської думки й водночас перехідним етапом до «єдино правильної» матеріалістичної діалектики. Ключовою постаттю цього етапу було названо Ґеорґа Вільгельма Фрідріха Геґеля (1770‒1831), чиї ідеї радянські філософи сприйняли як важливий крок у розвитку діалектики і заразом об’єкт для трансформацій, відповідних настановам марксизму-ленінізму. На підставі аналізу публікацій у журналах «Прапор марксизму» (1927‒1930) і «Прапор марксизму-ленінізму» (1931‒1933) авторка з’ясовує зміст і специфіку ранньорадянської інтерпретації геґелівської філософії та її ключових категорій, увиразнюючи механізми ревізії світової філософської спадщини, процес конструювання радянської схеми історико-філософського процесу, ієрархізації його діячів і догматизації марксистсько-ленінської методології його дослідження.