Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство

Сучасна філософія права в контексті стратегії «практичного повороту»: Козюбра, М. І. (2024). Практична філософія права. Дух і Літера

Марина Леонідівна Ткачук — 2024-07-02

Сучасна філософія права в контексті стратегії «практичного повороту»: Козюбра, М. І. (2024). Практична філософія права. Дух і Літера

Том 13 (2024): Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство

Full Issue — 2024-07-02

Том 13 (2024): Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство

Справедливість у сучасному українському контексті: дистрибутивний і епістемічний виміри (за матеріалами п’ятого засідання Seminarium Historico-Philosophicum)

Стефанія Дмитрівна Сідорова — 2024-07-02

Огляд присвячено п’ятому засіданню Seminarium Historico-Philosophicum, яке відбулося 20 січня 2024 р. в Києві і було присвячене проблематиці справедливості, зокрема таким її аспектам, як епістемічна несправедливість і дистрибутивна справедливість. Розкрито актуальність цієї проблематики, подано інформацію щодо діяльності Seminarium Historico-Philosophicum, а також викладено зміст представлених на засіданні доповідей та їхнього обговорення.

Філософія нігілізму Фридриха Ніцше у «Посмертних фрагментах» (1885–1888)

Тарас Володимирович Лютий — 2024-07-02

У статті розглянуто головні принципи Ніцшевого погляду на походження нігілізму. Основний наголос зроблено на розгляді нігілізму як специфічного аналізу сучасного світу. Ніцше не тільки позиціонує себе як мислитель і дослідник культурно-антропологічних ознак декадансу, а й виступає з позиції візіонера, ба навіть пророка. У тексті простежено, як Ніцше приходить до проблеми нігілізму. Вже у своїй першій вагомій розвідці, що присвячена грецькій трагедії, він означує тенденції занепаду західної культури та цивілізації. Пізніше філософ показує, що витоки нігілізму сягають доктрини платонізму про істинний і хибний світи. А згодом саме на цій ідеї засновується моральне вчення християнства. Внаслідок поширення юдео-християнського світогляду формуються ідеали ненависті, образи, нечистого сумління, провини, на основі яких і знецінюється поцейбічний світ, і підносяться найслабші форми життя. Це прямо впливає на всі сфери культури: філософію, науку, мистецтво, літературу тощо. Зрештою, людина перетворюється на виразника волі до небуття. Ніцше викриває типи цього нігілістичного руху. Його слова «смерть Бога» стали символом утрати людиною цінностей, які раніше давали людині сенс, мету і цілісність. Втомлена і виснажена людська істота більше схильна до песимізму яко симптому нігілізму. Щоб урятувати ситуацію в західному суспільстві, винаходять примарні замінники Бога, як-от прогрес або колективне щастя. Проте на противагу пасивному нігілізму, тобто байдужості й слабкості, що виражають радше нікчемні радості, а не волю до могутності, активний нігілізм Ніцше покликаний кардинально змінити наявний стан речей.

Утвердження духовної природи людини і суспільства у працях Євгена Спекторського емігрантського періоду

Оксана Романівна Крупина — 2024-07-02

У статті представлено основну проблематику праць відомого філософа, правознавця та освітянина Євгена Васильовича Спекторського (1875‒1951), написаних у період вимушеної еміграції (1920‒1951) і фахової діяльності в університетах Бєлграда, Праги, Любляни і Свято-Володимирській православній духовній семінарії в Нью-Йорку. В інтелектуальній біографії мислителя ці плідні роки позначені розробленням питань суспільствознавства, філософії, моральної теології і християнської етики. У численних працях різними іноземними мовами, частину з яких саме авторка проаналізувала вперше, Є. Спекторський обґрунтовував винятковість морального — на противагу фізичному та психічному — виміру існування людини та суспільства, орієнтиром для якого вважав християнську релігію. Остання, на його думку, спроможна доглибно дослідити сутність особистісного й соціального за допомогою християнської соціології. Винятково важливою для суспільствознавства Є. Спекторський вважав історію соціальної філософії, адже саме філософія, посідаючи проміжне місце між наукою та релігією, здатна до вільного мислення, без якого неможливе справжнє осягнення суспільства. Як з’ясовано у статті, етичні орієнтири філософ розробляв у рамках моральної теології, критикуючи натуралістичний і механістичний підходи до розуміння суспільства й індивіда. Ключовими цінностями Є. Спекторський вважав свободу, гідність і праведне життя згідно з християнським ідеалом, а також культурну діяльність. Авторка доводить, що ствердження абсолютних цінностей та дослідження взаємин між особистістю і суспільством на основі християнської релігії у працях Є. Спекторського емігрантського періоду увиразнюють у ньому непересічного релігійного філософа.

«Ідея людини» Макса Шелера і сучасний світ

Вахтанг Іванович Кебуладзе — 2024-07-02

Це дослідження присвячено критичній реконструкції проєкту філософської антропології, який німецький філософ Макс Шелер накреслив у статті «Ідея людини» (Zur Idee des Menschen) на початку ХХ століття. Автор також намагається показати сучасну релевантність головних ідей і понять антропологічної концепції, накресленої в цій статті. Із самої назви роботи стає зрозумілим, що Макс Шелер спирався у своїй філософській антропології на феноменологічну методологію. Відповідно до цього методологічного підходу ми маємо схопити ідею людини в акті ідеації, який є результатом феноменологічної редукції. Згідно з феноменологічною критикою психологізму, Шелер показує, що ми не можемо віднайти питому ідею людини в природній реальності, оскільки з цього погляду людина — це лише тварина серед інших тварин. Бути людиною означає перевершувати себе кожну мить власного існування. «Самотрансцендування» є головною рисою людського буття. Одним із головних інструментів самотрансцендування є людська мова, яка дає світу можливість артикулювати себе. Людське самотрансцендування може вести до розвитку і творення, але водночас — до деградації і деструкції. У сучасному світі ми знаходимо багато прикладів обох процесів.

Образ філософії в оповіданні Германа Мелвілла «Ку-ку-рі-ку! або Радісний крик благородного півня Беневентано»

Вадим Ігорович Менжулін — 2024-07-02

Творчість видатного американського письменника Германа Мелвілла (1819–1891) заведено вважати глибоко філософічною. У своїх творах він часто згадує різноманітні філософські та релігійні традиції, твори, постаті, ідеї тощо. Однак специфічна філософська позиція самого письменника досі залишається недостатньо дослідженою. Серед його творів одним із ключових у цьому плані є оповідання «Ку-ку-рі-ку! або Радісний крик благородного півня Беневетано» (1853). В ньому міститься Мелвіллова реакція на низку ідей представників американського трансценденталізму Ральфа Волдо Емерсона (1803–1882) і Генрі Девіда Торо (1817–1862), зокрема на запропоноване останнім порівняння призначення філософії з ранковим криком півня. В Україні це оповідання майже зовсім невідоме. Намагаючись реконструювати позицію Мелвілла, автор статті відтворив контекст появи твору, здійснив широкий огляд наявної дослідницької літератури, а також підготував робочий переклад оповідання українською. У статті послідовно наведено і прокоментовано цей перекладений текст, прояснено його зв’язок з ідеями Торо і Емерсона, творами інших авторів і самого Мелвілла, його біографією тощо. Здійснений у такий спосіб текстуальний та інтертекстуальний аналіз дає змогу продемонструвати обмеженість поширеної думки, згідно з якою «Ку-ку-рі-ку!» є лише сатирою, спрямованою виключно на дискредитацію трансценденталізму і образу філософії, запропонованого Торо. Насправді у цьому оповіданні знайшла прояв загальна настанова, яка характерна для творчості Мелвілла в цілому і яку можна розглядати як його філософську позицію або його філософський метод чи техніку філософування. Ця техніка полягає у послідовному скептицизмі стосовно різноманітних вірувань, переконань і тверджень, зокрема власних. Її систематичне запровадження веде до демонстрації універсальної амбівалентності. Відповідно до цієї настанови Мелвіллів розгляд ідеї Торо про півня як символу філософії виявляється водночас її критикою і апологією.

Два центральні значення поняття суб’єктивності та їх застосування в політичному контексті сучасної України

Юрій Юрійович Бойко — 2024-07-02

У цій статті висвітлено основні значення понять «суб’єкт» і «суб’єктивність» у західній політичній філософії з метою локалізації їх у контексті сучасної України. Дискурси про Україну-як-суб’єкт проаналізовано з огляду на два суперечливі сенси суб’єктивності: (а) автономний і (б) залежний (belonging) суб’єкт. Оскільки ідея автономного суб’єкта в західній політичній думці тісно пов’язана з колоніальною ідеологією і практикою, цю концепцію слід замінити альтернативним поняттям історичного, залежного суб’єкта, який формується політичним режимом, до якого він належить. У статті стверджується, що поняття «залежний суб’єкт» адекватніше відображає політичні практики субʼєктивування, адже воно фіксує фактор належності до спільноти й передбачає етичну, нормативну дію політичного цілого щодо субʼєкта-частки. Перший систематичний вжиток слова суб’єкт Аристотелем (to hupokeimenon) ґрунтується на дієслові «належати» (hupokeimai), від якого також походить латинське civis (громадянин). Відповідно, справжня «автономія» субʼєкта полягає в можливості обирати свою «належність» і брати участь у політичній спільноті, яка переосмислює та змінює власну інтелектуальну традицію. В цьому випадку історичність субʼєкта не означає доленосну й сингулярну Історію, а радше множинність історій, які надають значення та цінність своїм субʼєктам. Єдиним способом активної суб’єктивації є процес саморегульованого виховання — формоутворення, формування соціального суб’єкта всередині спільноти. У випадку України це насамперед означає, що політична влада має генеруватися локально через громадянські інституції і групи, які відіграють нормативну роль у суспільстві. Лише коли освіта та політична організація стають res publica, суб’єктивація може бути емансипативною практикою, як це задумували теоретики Просвітництва.

Специфіка феміністичного підходу до наукових досліджень

Вероніка Ярославівна Пугач — 2024-07-02

Феміністична філософія є одним із провідних напрямів сучасної філософії. Вона активно розвивається протягом десятиліть і має значний доробок у різних сферах теоретичної та практичної філософії. Особливий інтерес становить феміністична філософія науки, адже в її межах відбувається напрацювання методологічних засад феміністичного підходу до дослідження. Метою статті є з’ясування особливостей феміністичного підходу до наукових студій. Задля досягнення мети у статті проаналізовано ключові напрацювання феміністичної філософії науки, пов’язані з критикою ідеалу вільної від цінностей науки, переосмисленням об’єктивності та рефлексіями стосовно феміністичної методології. Стаття містить вступ, три частини і висновки. У першій частині окреслено причини та наслідки феміністичної критики ідеалу вільної від цінностей науки. Друга частина стосується переосмислення поняття об’єктивності у працях відомих феміністичних філософинь Сандри Гардінґ, Гелен Лонґіно, Елізабет Ллойд і Гезер Дуґлас, а також актуальності власне переосмислень для феміністичної історіографії філософії. Третю частину присвячено аналізу питань щодо наявності феміністичного методу, ознак і типових властивостей феміністичної методології. У висновках окреслено особливості феміністичного підходу до наукових досліджень, що полягають у визнанні вагомої ролі цінностей у формуванні та застосуванні наукового знання, врахуванні деталей і складності явища на відміну від спрощення та узагальнень, увазі до жіночого досвіду, утвердженні розмаїття наукової спільноти задля кращого контролю над впливом упереджень на дослідження, переконаності у сумісності об’єктивності з ціннісною ангажованістю, відкритості до критики та саморефлексії.

Вітторіо Гьосле про системність та історичність сучасного філософування: спроба парадигмального аналізу Кантової філософії історії

Віктор Петрович Козловський — 2024-07-02

З огляду на публікацію у цьому томі журналу українського перекладу праці Вітторіо Гьосле «Місце філософії історії Канта в історії філософії історії» у статті запропоновано аналіз творчості її автора, сучасного німецько-американського філософа, відомого представника «об’єктивного ідеалізму інтерсуб’єктивності». Акцентовано увагу на особливості тієї методології, яку він ефективно використовує у своїх дослідженнях. Ця методологія передбачає поєднання історико-філософського аналізу праць давніх і сучасних філософів із парадигмальним підходом до їхньої проблематики, який дає змогу поглянути на досліджувану тематику з позиції сучасного філософування. Навіть якщо це стосується видатних філософів минулого, наприклад Платона, його філософії математики, у дослідженнях Гьосле домінують концептуальні, систематичні інтереси. Цю методологію Гьосле успішно використав і під час дослідження Кантової філософії історії, показавши, як морально-нормативне спрямування історії, про яке писав Кант, доповнюється і навіть певним чином ускладнюються завдяки реалістичній антропології автора «Критики чистого розуму». У статті проаналізовано також інші важливі праці Гьосле. Зокрема показано, що застосування парадигмально-систематичної методології дає можливість виявити чотири фази розвитку античної філософії, кожна з яких має власну тематичну, епістемологічну особливість. Ця методологія потребує від дослідника відмови від лінійно-прогресистського підходу до історії філософії і передбачає акцентування уваги на циклічному русі філософської думки. Досліджуючи проблему співвідношення між «Наукою логіки» та реальною філософією (філософією природи і філософією духу) у спадщині Ґеорґа Геґеля, Гьосле зосереджується на можливості виявлення у системі абсолютного ідеалізму такого виміру, як інтерсуб’єктивність. У статті також розглянуто праці, в яких Гьосле демонструє вміння аналізувати класичні тексти і кінематографічні шедеври, а також фокусує увагу на суперечливих тенденціях сучасного світу, викликах, які постали перед людством у ХХІ столітті (зокрема на повномасштабній війні Росії проти України) і для подолання яких потрібні нові політичні підходи, основані на міжнародному праві.

Місце філософії історії Канта в історії філософії історії (пер. В. П. Козловського)

Вітторіо Гьосле — 2024-07-02

Для мене велика пошана — можливість вітати український переклад мого нарису з історії філософії історії. Нині доля світової історії значною мірою залежить від того, як закінчиться жахлива і несправедлива воєнна агресія, яку Росія розв’язала проти України, свого героїчного сусіда і так званого братнього народу (єдиним виправданням такого найменування жертви може бути доволі віддалена аналогія з історією про Каїна та Авеля). Така війна ставить під сумнів нашу віру в прогрес, так саме, як це зробили Перша і Друга світові війни з їхніми мільйонами невинних жертв. І оскільки загроза розростання цієї війни до світового конфлікту з використанням ядерної зброї та регресом до примітивної форми цивілізації є цілком реальною, може навіть постати запитання, чи не слід нам повернутися до якогось більш циклічного погляду на історію. Однак те, чого ми можемо і повинні навчитися з основоположного есею Канта, — це необхідність дотримуватися нормативної версії теорії прогресу. Ми маємо моральний обов’язок працювати заради цього, бо хоча моральні зобов’язання постають перед індивідами, вони не відкидають також і апеляції до колективної поведінки. І щодо того, як можна інституціоналізувати прогрес, маємо кілька важливих уроків: треба визнати, що лише механізми розділення влади на конституційному рівні можуть захистити нас від тиранії у внутрішній сфері, що лише відмова піддатися грубій силі, яку використовують в експансіоністській агресії, прагнення справедливого миру і співпраця з міжнародними інституціями можуть обмежити потяг до війни тиранів і їхніх націй, опутаних, як у Німеччині 1930-х і 1940-х років та у їхніх нинішніх наступників, ідеологіями ресентименту і самозвеличення.

Щиро,
професор Вітторіо Гьосле,
Університет Нотр-Дам (США),
січень 2024 р.