Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство

Концептуальна еволюція герменевтики: від екзегетики до філософської герменевтики і деконструкції. Стаття перша. Від екзегетики до герменевтики німецьких романтиків

Віктор Петрович Козловський — пн, 22 гру 2025 00:00:00 +0200

Наше дослідження концептуальної еволюції герменевтики передбачає підготовку кількох статей. Перша стаття розпочинається з аналізу формування герменевтики в античному світі, зокрема як екзегези сакральних текстів, особливо Біблії. У цьому контексті підкреслюємо значення екзегетичних прийомів, які застосовував давньоєврейський богослов, філософ Філон Александрійський. Акцентовано увагу на філологічних, граматичних і критичних студіях учених Александрійської бібліотеки (ІІІ ст. до н. е. — ІІІ ст. н. е.), де особливе значення мали граматичні студії Аполлонія Дискола. Всі ці дослідження певним чином вплинули на подальший розвиток європейської філології, граматики і герменевтики. Зазначено, що перший період герменевтики можна позначити як «екзегетику сакральних текстів», водночас, античні вчені займаються філологічними та критичними студіями античної літератури (особливо гомерівського епосу), дослідження мови, її граматичної структури. Здобутки цього періоду зберегли свій вплив на середньовічну та подальшу екзегетику Біблії, інших текстів. Наступним, яскраво вираженим, етапом формування герменевтики є доба романтизму. У статті досліджено здобутки німецьких романтиків, які, як відомо, приділяли особливу увагу національним витокам мистецтва, вивченню національного фольклору, середньовічної міфології і культури. Саме це спонукало німецьких романтиків до пошуків надійних герменевтичних прийомів і методів дослідження та перекладів середньовічних текстів, давньої німецької міфології. У цьому контексті проаналізовано герменевтичні студії Аста, Шляєрмахера, Шлеґеля та Шеллінґа, з’ясовано як схожість, так і відмінності їхніх герменевтичних підходів. Акцентовано некласичні мотиви інтерпретації мистецтва у філософії Шеллінґа. Привернуто увагу до досліджень давньої німецької міфології Якоба Ґрімма, його герменевтичних прийомів тлумачення давніх міфів і легенд. Підкреслено залежність музичної творчості Ріхарда Ваґнера, зокрема оперного циклу «Перстень Нібелунга», від давньонімецьких міфологічних сюжетів і героїв, водночас зазначено, що ці сюжети зазнали певної інтерпретації, а то й перероблення, з позиції критики сучасного світу. Зроблено висновок, що в романтичних колах сформувалась «філологічно-естетична герменевтика».

Bildung як нескінченне наближення: прояснення терміна у німецькій романтичній традиції

Артемій Олегович Смірнов — пн, 22 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті сконцентровано увагу на дослідженні поняття Bildung у німецькому романтизмі на прикладі філософських робіт Фрідріха Шлеґеля. Продемонстровано, що слово Bildung, як і слово Bild, від якого воно походить, відіграє важливе значення для німецької філософської традиції. Історія їх вживання відсилає до таких різноманітних контекстів, як середньовічний містицизм, німецький ідеалізм і романтизм, філософія життя, а також онтологічна традиція та філософська герменевтична. З огляду на це, як слово Bild, так і його похідні заведено відносити до «неперекладностей». Bildung не є винятком. Показано, що можливим перекладом цього слова може бути «освіта», «культура» чи «формування», але залежно від контексту воно може набувати конотацій, що не вичерпуються жодним із цих трьох варіантів. Одним із таких контекстів виступає німецький романтизм, який помістив Bildung у центр своїх філософських розмислів. У статті продемонстровано, що розуміння цього слова у філософії Шлеґеля проливає світло на романтичне розуміння філософії, моралі, релігії, епістемології. При цьому йдеться не про експлуатацію романтиками ідей Шиллера або Фіхте стосовно «морального виховання» чи «народної освіти», а також не про вплив роману виховання Ґете, а про своєрідний та унікальний філософський проєкт, який необхідно розглядати окремо. З’ясовано, що Bildung у романтичній традиції відсилає до усвідомлення недосконалості розуміння, яке кладеться в основу філософського та морального досвіду. Прагнення до абсолютного пізнання поєднується з усвідомленням того, що людина є сумою спроб зрозуміти, чим вона є й відповідно до основного заклику «стань тим, ким ти є». Останнє долучає романтичну традицію до історичної традиції, що повʼязується з уявленням про необхідність усвідомлення вибудови особистого проєкту, який можна простежити до Ніцше.

Рівні живого та дух у філософській антропології Макса Шелера

Вахтанґ Іванович Кебуладзе — пн, 22 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті йдеться про проєкт філософської антропології Макса Шелера, накреслений у невеличкому творі «Становище людини в космосі» 1928 року. Цей твір спирається на його доповідь «Особливе становище людини», яку він прочитав за рік до того. Німецький філософ збирався розвинути свої ідеї у великому дослідженні про філософську антропологію, публікацію якого він анонсує на початку цього начерку. Втім, смерть завадила йому це здійснити, і тому саме у творі «Становище людини в космосі» ми знаходимо найрозлогіший і найпослідовніший виклад філософської антропології Макса Шелера. Головним змістом цієї концепції є опис різних рівнів живого та зіставлення їх із духом, який відрізняє людину від усіх інших живих істот. Шелер розрізняє такі головні рівні живого: чуттєвий порив, інстинкт, асоціаційна пам’ять і практичний інтелект. Чуттєвий порив, притаманний рослинам, скерований цілковито назовні. Інстинкти, які виникають у тварин, характеризують такі риси: спеціалізація, ритм, забезпечення виживання виду, а не індивіда, вродженість. На рівні асоціаційної пам’яті можуть виникати нові, невроджені форми адаптації у формі умовних рефлексів, і тому вона слугує вже виживанню окремих індивідів, які набувають ці рефлекси через спроби та помилки. Практичний інтелект, натомість, — це насамперед здатність індивідів адоптуватися в нових незвичних умовах. Дух характеризує свобода та самосвідомість. Шелер переосмислює Фройдове поняття сублімації і показує, що завдяки їй дух отримує енергію життя і творить культуру.

Існування на межі: нігілізм і етика відповідальності у філософії Карла Ясперса

Тарас Володимирович Лютий — пн, 22 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті окреслено одне з ключових понять філософії Карла Ясперса — «нігілізм». Відправною точкою розгляду вибрано хворобу німецького філософа, який осягає феномен смерті в рамках філософії екзистенції. Таким чином, Ясперс показує, що знання не лише мусить орієнтуватися на природничо-наукове пізнання, а й має враховувати кондиції людського існування. Тому Ясперс запроваджує терміни «екзистенція» і «трансценденція». Філософ вважає, що людина — це не просто природна істота, а форма буття, що здатна виходити за межі світу, щоб усвідомити себе. Межовими точками буття є боротьба, страждання, вина, випадковість, смерть, які, на думку Ясперса, позначають «граничні ситуації» існування. Опинившись у них, людина усвідомлює невпевненість свого становища у світі. Втім, якщо вона не здатна впоратися з дисбалансом існування, ризики знищення себе та світу лише зростають. Звідси виникає проблема нігілізму як нездатності ґенерувати смисли та цінності власного існування. Однак є ще один тип нігілізму, що дає змогу уникати догматизму. Такими нігілістами, згідно з Ясперсом, були К’єркеґор і Ніцше, бо наполягали на урізноманітненні підходів до розуміння умов існування, пропонуючи вийти за межі усталених норм. Одначе навіть їхні стратегії не запобігають ризику та помилкам. Саме тому Ясперс розглядає проблему провини та відповідальності. Але на це здатна лише вільна людина. Як наслідок, у філософії Ясперса з’являється поняття «філософська віра», яке демонструє, що людина розуміє світ не лише раціонально, а шукає себе через віру, любов та інші форми пізнання. Вони і дають змогу дослідити потенціал людських можливостей. І навпаки, будь-які спроби догматизації обмежують людину, повертають її до безглуздої ніщоти.

Заборона на відтворення: аналіз «скасування» мистецтва і культури через філософію Артура Данто

Андрій Володимирович Онищенко — пн, 22 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті зосереджено увагу на питанні філософського обґрунтування практики «скасування» мистецтва та культури РФ, що відбувається від 2022 року до сьогодні. Розглядаючи практику «скасування» як важливий інструмент в інформаційній війні, автор визначає її як процес вилучення окремих суб’єктів та обʼєктів із публічного простору з метою усунення легітимації позицій, що вважають неприпустимими. У статті обґрунтовано думку про обумовленість практики «скасування» зв’язком мистецького твору з його автором — зокрема з його світоглядом і культурним контекстом. Автор з’ясовує, що аналіз актуальних подій потребує глибшого розуміння подвійного зв’язку: між автором і твором, а також між мистецтвом і соціальним простором, у якому воно функціонує. Починаючи з середини ХХ століття, саме представники аналітичної філософії мистецтва шукали відповіді на питання про роль соціальної організації мистецтва у формуванні критичного уявлення аудиторії про реальність, а також про інтелігібельний зв’язок між мистецьким твором, його предметністю та автором. Детальну реконструкцію цих зв’язків автор пропонує на основі філософських праць одного з представників аналітичної філософії мистецтва — Артура Данто. У статті на основі текстів філософа розкрито смисловий зв’язок мистецького твору з постаттю автора, зокрема через концепт індивідуального творчого стилю. Розвиваючи тезу про публічний вимір мистецтва, автор статті досліджує уявлення про соціальну роль мистецтва і відповідальність його агентів. Насамкінець проаналізовано механізми «скасування» як реакції на суспільні кризи, а також окреслено аргументи на користь цієї практики.

Господарська етика у світоглядному контексті: Вступ. Частина І. Праця як метапроблема людського буття (Матеріали до курсу «Релігійні етоси господарювання та підприємництва»)

Сергій Іванович Головащенко — пн, 22 гру 2025 00:00:00 +0200

Стаття містить матеріали до вступної частини авторського курсу, присвяченого взаємодії релігійного та економічного аспектів буття людини і впливам духовних чинників на її господарську діяльність. Висвітлено сутність господарювання та відповідних форм виробничої праці як визначальних ознак існування Homo sapiens, зумовлених потребою в ресурсах для забезпечення надвисокої енергетики роботи нервової системи, притаманної людині цього виду. Революційний перехід від спонтанної взаємодії з довкіллям до економічно організованого виробництва, розвинений в індустріальних та постіндустріальних формах, забезпечив перспективи не лише виживання, а й практично необмеженого розширеного відтворення людства. Завдяки виробництву людина створила унікальний спосіб взаємодії з природою, що перетворює навколишнє середовище на частину культури. На прикладі кількох кейсів показано, як господарська діяльність знижує рівень ентропії у локальних системах, підвищуючи їхню організацію. Праця виступає не лише як фізичний процес, а й як духовна практика — засіб самоперетворення людини та вдосконалення світу. Таким чином, праця є актом злиття матеріального та ідеального; вона є унікальною формою взаємодії людини з природою, що має як матеріальний, так і духовний виміри. Праця має амбівалентну природу: забезпечуючи матеріальне виживання, вона формує внутрішній, ідеальний світ людини. Ця подвійність робить працю «метапроблемою» людського існування, що об’єднує економічні, соціальні, етичні та релігійні виміри. У різних культурах формувалися, релігійно та морально обґрунтовувалися власні уявлення про працю та господарську діяльність. Так виникли «етоси праці й господарювання» — універсальні по суті, але реалізовані по-різному залежно від історичних і культурних умов. Цим забезпечується стала актуальність вивчення цього предмета.

Логічна форма та її кратність: експозиція ключових ідей та аргументів у «Деяких заувагах щодо логічної форми» Людвіґа Вітґенштайна

Назар Юрійович Матьовка — пн, 22 гру 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено експозиції концепцій логічної форми та її кратності, які є наріжними каменями ранньої філософії Людвіґа Вітґенштайна (1889–1951). Історико-філософський контекст цієї експозиції полягає в тому, що вона розгортається через розгляд проблеми сумісності кольорів, яка була вирішальною для Вітґенштайнової відмови від своєї ранньої логіко-метафізичної теорії. Щоб здійснити нарис можливого розвʼязку цієї проблеми, цей філософ написав статтю «Деякі зауваги щодо логічної форми» (1929). Саме розʼяснення основних аргументів і концепцій, використаних Л. Вітґенштайном у цій праці, є основною метою цієї статті. Попри те, що рання філософія Л. Вітґенштайна зрештою втратила для нього значущість після відмови від ідеї елементарних пропозицій, вона досі зберігає актуальність для історико-філософського дослідження джерел його пізньої філософії: детальне розуміння концепцій його ранньої філософії, наприклад логічної форми та її кратності, здатне пролити світло на деякі неясні моменти його пізнішого філософського доробку, як-от ідею філософської граматики.
Сутність логічної форми проявляється через розʼяснення її основних властивостей, насамперед — проєктивної, яка забезпечує зображальний звʼязок між пропозиціями та фактами. З формальної перспективи цей звʼязок є формою пропозиції. У світлі експозиції властивостей логічної форми, постає проблема сумісності кольорових атрибутів в одній точці простору, яка показує, що пропозиція, яка описує таку точку, матиме більшу кратність, ніж дозволяє її форма. Отож цю проблему можна вповні зрозуміти лише завдяки залученню такої характеристики форми фактів і пропозицій, як логічна кратність, яка, через посередництво адекватної символічної нотації, здатна, щонайменше теоретично, показати внутрішні відношення між елементами логічної форми.

Деякі зауваги щодо логічної форми

Людвіг Вітґенштайн — пн, 22 гру 2025 00:00:00 +0200

«Деякі зауваги щодо логічної форми» (Some Remarks on Logical Form) — єдина стаття, опублікована Людвіґом Вітґенштайном (1889–1951) за його життя. Вона містить спробу розвʼязати ключову проблему його ранньої філософії, а саме — проблему можливості одночасної істинності двох елементарних пропозицій з однаковою логічною формою про один і той самий стан справ. Цю проблему було сформульовано як припущення про сумісність двох кольорових атрибутів в одній точці простору. Така сумісність, хоч і уможливлена логічною (символічною) нотацією, але є руйнівною для теорії «Логіко-філософського трактату» (1921), яка ґрунтується на постулатах про незалежність значень логічної вартості елементарних пропозицій одне від одного та водночас неможливості суперечності між ними. Створена у 1929 р., ця стаття відображає його останню спробу розвʼязати цю проблему, яка завершилася відмовою від теорії елементарних пропозицій уже наступного року. Стаття становить великий історико-філософський інтерес, оскільки демонструє, по-перше, те, як розвивалась філософія Л. Вітґенштайна, а, по-друге, у відповідь на які проблеми він зрештою вдався до створення своєї нової, так званої пізньої філософії.
Переклад Назара Матьовки за оригінальним виданням: Wittgenstein, L. (1929). Some remarks on logical form. Proceedings of the Aristotelian Society, Supplementary Volumes, 9, 162–171. Наукову редакцію перекладу здійснив Вʼячеслав Циба.