Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство

Весь том

Весь Том — пн, 30 гру 2024 00:00:00 +0200

Весь том 14 (2024)

Рольова гра як варіантна модель навчально-методичної взаємодії з першоджерелами при викладанні дисципліни «Історія християнства»

Сергій Іванович Головащенко — пн, 30 гру 2024 00:00:00 +0200

Цією роботою презентовано методичні рекомендації до одного з практичних занять із курсу «Історія християнства», який із 1990-х років викладаємо в авторській версії на бакалаврській програмі з філософії факультету гуманітарних наук Національного університету «Києво-Могилянська академія». Висунуто й перевірено робочу гіпотезу про можливість використання потенціалу рольових ігор як методу винайдення релевантних технологій опанування першоджерел під час підготовки до семінарських занять із курсу. Представлено практичний процес організації та проведення рольової гри на тему «Перші християни очима римлян: “війна світів” чи спроба зрозуміти одне одного?». Докладно розглянуто етапи організації гри: публічна пропозиція потенційним учасникам; формулювання і доведення цілей та завдань гри; формування команд і налагодження комунікації. Значну увагу надано інформаційному та організаційному аспектам рольової гри: характеристиці текстів для опрацювання; розподілу ролей у грі та відповідному структуруванню команд; умовам гри (технічним, методологічним і моральним). У теоретичній частині спеціально проаналізовано ключові моменти досвіду апробації гри як у студентській аудиторії НаУКМА, так і серед експертів — актуальних університетських дослідників і викладачів. Тематичну рольову гру розглянуто як особливу герменевтичну ситуацію; здійснено спробу визначити параметри та критерії оцінки її пізнавальної ефективності. Окремо визначено проблеми оцінювання результатів гри й необхідні умови її застосування як методичної моделі у наявному навчальному процесі. Актуальність рекомендацій зростає в умовах повернення після тривалого дистанційного періоду до аудиторного формату й, відповідно, збільшення потреби в активізації навчально-дослідницьких зусиль студентів НаУКМА.

Культурно-символічна картина світу Латинського християнського середньовіччя: власне культурний вимір. Частина ІІ «Культура господарювання. Вступ»

Юрій Іванович Сватко — пн, 30 гру 2024 00:00:00 +0200

Стаття — третя з чотирьох публікацій-«картинок», запланованих автором у цьому виданні для відтворення культурно-символічної картини світу латинського християнського Середньовіччя в її сучасній інтерпретації. Першу таку «картинку» було присвячено онтологічному виміру доби; другу — виміру власне культурному, але з наголосом на культурі врядування; у третій привернуто увагу до культури господарювання у «проблемних економічних зонах» натурального господарства. Остання з цих «зон», а саме ставлення середньовічної людини до землі, разом із духовною культурою доби має стати темою завершальної, четвертої публікації.
У Преамбулі окреслено емоційне тло, авторські мотиви, що покликали до життя цей текст, а також філософськи-методологічний інструментарій розвідки.
На початку основного тексту статті уточнено сам предмет економіки та економічну специфіку феодалізму і феодального господарювання; запропоновано тематично розглянути два останні феномени у спеціальнім вимірі — як складові символічно-особистісної культури феодальних, саме онтоекономічних, відносин.
У § 1 розглянуто «проблемну економічну зону № 1» — стосунки між людьми щодо виготовлення/видобування речей для їхнього споживання/використання і зроблено висновок про неможливість для доби рабства як економічного ідеалу, а також про особливий, інтимно-особистісний характер людських стосунків, що передбачають позаекономічний примус як економічний інструмент господарювання.
У § 2 представлено «проблемну економічну зону № 2» — речі і ставлення людини до них. Визначено специфіку середньовічного розуміння справжності речі в її звʼязку з Творцем і економічне значення «подвійної утилітарності» речей — як «горизонтальних» супровідників потреб і «вертикальних» знаків на «шкалі спасіння».
У § 3 презентовано «проблемну економічну зону № 3» — ставлення людини до праці і споживацький ідеал доби, де перше визначено як безпосередньо-особистісне, а другий оживає в онтоекономічній ідеї споживку, оберненій до християнської чесноти помірності-поміркованості.
У § 4 проаналізовано «проблемну економічну зону № 4» — ставлення людини до грошей в аспекті презирства до грошевих операцій і проблеми лихварства.
В Епілозі підсумовано здобутки і окреслено тематичний план завершальної частини цієї серії авторських публікацій.

Німецький романтизм як історичний і філософський феномен: спроба інтерпретації

Артемій Олегович Смірнов — пн, 30 гру 2024 00:00:00 +0200

У статті запропоновано інтерпретацію філософії романтизму як історичного та філософського феномену з огляду на сучасні дослідження. Показано, що аналіз романтичної традиції виявляється актуальним у контексті сучасних тенденцій до перегляду класичного історико-філософського канону. Запропоновано відрізняти романтизм як філософський феномен від історико-культурологічного. Конкретно, романтизм як філософський феномен локалізується в Німеччині кінця XVIII ст., тимчасом як про його множинні національні та частові варіації треба говорити в контексті ширшого історико-філософського феномену. Показано, що романтизм як філософське явище має засновки у літературній суперечці старих і нових. Однак центральними для цієї течії є екзистенційні, політичні та епістемологічні ідеї. Зокрема, представники філософії романтизму «радикалізують» Просвітництво, пропонуючи оригінальні концепції індивідуальності (автентичність, Buildung), суспільства (нова міфологія), а також культури (протиставляючи її цивілізації). З огляду на це, романтизм викликає зацікавлення як один із перших проявів критичної реакції на модерне суспільство та проблеми, які постають у процесі індустріалізації та урбанізації. Ба більше, він також містить у собі засновки континентальної традиції філософування, що спрямована на критичне ставлення до сучасності. У статті також розглянуто інтерпретації романтизму у Річарда Рорті та Чарльза Тейлора. Показано, що для обох важливість романтизму зумовлюється його наголосом на першості уяви перед розумом. Ця ідея не тільки підважує класичну раціональну традицію, а й прокладає шлях до нової концепції індивідуальності та суспільства в умовах змінності історичного буття. Конкретно вона знаходить продовження у звʼязку з ідеєю самопокладання суб’єкта в умовах кінцевості існування, орієнтації філософії на майбутнє та створення нових соціальних практик.

Зв’язок антропології, історії та політики у філософії Макса Шелера

Вахтанґ Іванович Кебуладзе — пн, 30 гру 2024 00:00:00 +0200

У статті йдеться про взаємозв’язок різних учень про людину та відповідних концепцій людської історії, який виявляє Макс Шелер у творі «Людина та історія». На його думку, нині існує п’ять концепцій історії, що спираються на відповідні антропології: 1) християнсько-юдейська традиція; 2) класично-гуманістична концепція людини; 3) новочасно-позитивістське вчення про людину; 4) віталістична панромантика; 5) постулатний атеїзм.
Із розуміння історії випливає і наша оцінка теперішнього, а також уявлення про безпосереднє майбутнє. У творі «Людина за світової доби зрівняння» Макс Шелер пише, що людство стоїть на порозі доби загального зрівняння, яке має різні виміри: 1) зрівняння рас; 2) ре-сублімація, або зрівняння життя і духа; 3) зрівняння чоловічого і жіночого; 4) зрівняння Європи з азійськими культурами; 5) політичне та економічне зрівняння всередині самої Європи.
На думку Макса Шелера, доба зрівняння всіх аспектів людського життя небезпечніша за епохи накопичення та зростання людських сил. Від того, як саме буде скероване це зрівняння, залежить доля людства. Оцінки Макса Шелера політичної ситуацій в Європі початку ХХ століття, які спираються на його філософську антропологію і філософію історії, подеколи вражають своєю наївністю й недалекоглядністю. Скажімо, його нерозуміння жахливості народжуваних тоді італійського фашизму, німецького нацизму та російського більшовизму. Втім, деякі його прогнози майбутнього історичного та політичного розвитку людства виявилися вкрай влучними.

Граматичні дослідження Людвіґа Вітґенштайна як альтернатива теоріям значення

Назар Юрійович Матьовка — пн, 30 гру 2024 00:00:00 +0200

Статтю присвячено історико-філософській актуалізації концепції граматичних досліджень як підходу пізньої філософії мови Людвіґа Вітґенштайна (1889–1951), який має перспективу стати альтернативою до традиційних філософських підходів до дослідження мови, які ґрунтуються на теоріях значення та референції. Цю актуалізацію здійснено в межах сучасної проблематики філософії мови та із залученням історико-філософського контексту її розроблення. Історико-філософський аспект статті полягає у дослідженні розвитку розуміння поняття граматики в межах інтерпретацій філософії мови Л. Вітґенштайна його послідовниками та іншими дослідниками. Розгляд цих інтерпретацій дає змогу прояснити звʼязок концепції граматики та граматичного підходу із теоріями значення і теоріями, які вивчають мову через концепції значення як ужитку та дотримання правил. Проблемний контекст дослідження полягає у тому, що граматичний підхід, порівняно з узвичаєними в аналітичній філософії методами, розглядають як альтернативний, неметафізичний спосіб розгляду фундаментальних проблем філософії мови, насамперед метафізичних аспектів питання про умови можливості значення і тісно з ним повʼязаного питання призначення філософського дослідження мови.
З одного боку, ця стаття показує несумісність інтерпретацій філософії Л. Вітґенштайна, які приписують йому метафізичні теорії значення, з дослідницьким наміром цього філософа. З іншого боку, ті інтерпретації, які уникають метафізичних передсудів, не здатні обґрунтувати філософську цінність розгляду мови й того, у чому вони вбачають її основну властивість, а саме — значення. Саме концепція граматики та відповідний їй підхід здатні, з одного боку, уникнути згаданих метафізичних упереджень, а з іншого — надати нове обґрунтування ціннісної перспективи філософського дослідження мови.

Досвід війни та його суб’єктність крізь оптику провідних сучасних філософських підходів

Олександра Євгеніївна Амельченко — пн, 30 гру 2024 00:00:00 +0200

Статтю присвячено визначенню того, які сучасні філософські підходи є найбільш релевантними для опису досвіду людей під час війни. Ключовим у цьому плані постає питання про суб’єкта війни. Авторка виходить із того, що в сучасному філософському дискурсі війни переважає підхід, сформований у рамках аналітичної філософської традиції. Однак, як показано у статті, наявним в арсеналі останньої інструментам бракує методів для опису безпосереднього людського досвіду. Зокрема, війну розуміють як продовження політики, і тому суб’єктність мають лише ті, хто приймає керівні рішення щодо ведення війни. Дещо інший підхід пропонують представники комунікативної практичної філософії та етики спільної відповідальності. Однак здійснений у статті аналіз основоположних робіт Карла-Отто Апеля та Юрґена Габермаса, а також їхніх статей-реакцій на військові конфлікти демонструє, що й цьому підходу бракує досвідного виміру. Подолання цієї обмеженості можна знайти у представників феноменології і постструктуралізму. Зокрема, як показано у статті, в роботах Емануеля Левінаса і Яна Паточки можна знайти альтернативні визначення війни і належний інструментарій для опису досвіду перебування на фронті. Наприклад, у Е. Левінаса війна постає як основа політики, у Я. Паточки — як основа для сучасного політичного «миру». Авторка наводить паралелі між цими визначеннями й поглядами Мішеля Фуко, який визначав політику як продовження війни. Як і Е. Левінас і Я. Паточка, М. Фуко стверджував, що суб’єктність має той, хто перебуває на війні. Окрім того, проаналізовано погляди Жиля Дельоза і Фелікса Ґваттарі, які описували війну як явище, покликане знищити політику як таку, внаслідок чого суб’єктами війни у їхній оптиці постали військові. На підставі аналізу зазначених підходів авторка доходить висновку, що саме постструктуралістський і феноменологічний підходи здатні повернути суб’єктність людям, які переживають війни. Це робить ці підходи більш суголосними з дійсністю і новітніми тенденціями осмислення феномену війни у різних суміжних із філософією галузях.

Епістемічне пригнічення українських голосів у сучасному західному академічному просторі

Стефанія Дмитрівна Сідорова — пн, 30 гру 2024 00:00:00 +0200

Численні українські та східноєвропейські дослідники, філософи, громадські активісти й культурні діячі критикують сучасну західну наукову спільноту за систематичне тлумлення українських голосів та підтримку проросійських наративів. У статті розглянуто феномен епістемічного пригнічення українських голосів у сучасному західному академічному просторі, а також оглянуто низку концептів соціальної епістемології, що покликані прояснити цю проблему, як-от вестсплейнінг, епістемічний імперіалізм, подвійна колоніальна оптика, міжнародна імперіалістична солідарність тощо. Авторка статті аргументує, що філософське осмислення проблеми епістемічного пригнічення українських дослідників у західних наукових колах потребує залучення доробку соціальних епістемологій (зокрема анти-, пост- та деколоніальних і феміністських), академічних і позаакадемічних пізнавальних стратегій, напрацювань філософських і нефілософських дисциплін, а також минулих і сучасних українських теоретизувань. Залучаючи напрацювання сучасних епістемологів Хана Едґуза, Міранди Фрикер, Кристі Дотсон та інших, авторка пропонує використовувати поняття «епістемічний саботаж» для аналізу досвідів зумисного епістемічного пригнічення. Для подальшого розвитку раніше запропонованих підходів залучено інтелектуальний контекст, у якому розвивалася українська філософська думка у XX столітті. Авторка використовує свідчення Юрія Шевельова про становлення славістики в США періоду 1950–1960-х рр. як парадигмальний приклад епістемічного саботажу. Підхід, запропонований у цій статті, має на меті засвідчити як системний, так і індивідуальний виміри епістемічного пригнічення.

Механіка міркування великих мовних моделей: філософський аналіз

Олександр Леонтійович Маєвський — пн, 30 гру 2024 00:00:00 +0200

У статті показано і філософськи пояснено природу, механіку міркування і фундаментальні засади епістемічної обмеженості сучасних діалогових великих мовних моделей на основі архітектури Transformer. Великі мовні моделі представлено як функціоналістський механістичний проєкт статистичного моделювання мови і мовлення як моделі знання як смислової моделі дійсності — 1) модель 2) моделі 3) моделі дійсності. Показано, що через цю значну дистанцію опосередкування дійсності внутрішньомодельні зв’язки втрачають свій фактологічний потенціал. Також продемонстровано, що великі мовні моделі є продуктом машинного навчання певній мовній поведінці з метою і цінностями, кардинально відмінними від мети і цінності людського пізнання. Їхньою метою є принцип задоволення оператора функції винагороди шляхом обману за будь-яку встановлену ціну і будь-якими наявними засобами на етапі навчання. Останнє не дає змоги користувачам моделі бути упевненими в доцільності моделі людським очікуванням і в безпечності будь-яких її міркувань на етапі її експлуатації. Крім цього обґрунтовано, що фундаментальні обмеження самої здатності до міркування у цих моделей є не лише фактологічними, а й алгоритмічними та онтологічними: ці моделі є обмеженими лінійними скінченними автоматами без тіла у дійсності, загалом позбавленими інших джерел знань і досвіду, крім синтаксису і контексту. Через це модель на рівні конструкції вдається до грубої імітації рефлексії через нечітку авторегресію, якою, фактично, відображається результат пошуку по корпусу текстів, кожен з яких потенційно міг бути створений і самим автором запиту до моделі. З огляду на зазначене власне епістемічна цінність продуктів великої мовної моделі визначається передусім їхньою пошуковою цінністю для користувача і обмежується проблематичністю їхньої атрибуції, валідації, а також необхідністю зовнішньої відповідальної верифікації й оцінки самим користувачем.

Філософське значення експериментальної літературної творчості

Ксенія Юріївна Мейта — пн, 30 гру 2024 00:00:00 +0200

У статті розглянуто форми, характеристики, способи написання та філософське значення експериментальних літературних творів на прикладі авангардистських творів ХХ ст. Метою дослідження було проаналізувати форми і функції експериментального мистецтва з погляду представників модерної філософії. Теоретичною базою дослідження є праці Зиґмунда Фройда, Ричарда Рорті, Жака Рансьєра, Вальтера Беньяміна, Майка Йогансена, Альбера Камю, Фрідріха Ніцше, Сьюзен Зонтаґ тощо, а також — маніфести авторства Андре Бретона та Франсуа ле Ліонне. Було проаналізовано питання соціальної ангажованості митців і неуникності пов’язаності творчості з ідеологією внаслідок знакового характеру мови. Було сформульовано тезу щодо буття антиутопій зразками експериментального мистецтва внаслідок моделювання в художніх творах цього жанру можливого майбутнього. На зразках художнього доробку представників сюрреалізму та підходів З. Фройда і Ж. Рансьєра, проілюстрованих прикладами з літературного та театрального мистецтва і освітнього процесу, було розглянуто автоматичне письмо як одну з технік експериментальної творчості, безпосередньо пов’язану з ідеєю інтелектуальної емансипації на противагу класичній творчості, зосередженій на відповідності жанровим і соціальним вимогам певної доби. Розглянуто також основні тези маніфестів представників авангардних напрямів задля унаочнення розуміння векторів їхньої творчості. Зокрема, зосереджено увагу на таких рисах творчості експериментальних митців, як символічний характер літератури, формальні експерименти, інтердисциплінарність у формі залучення до творчості технік і методології гуманітарних і/або математичних наукових дисциплін. У решті, за допомогою аналізу категорії «стиль», розкрито питання осмислення філософського значення творчості як шляху до набуття і вираження власної автентичності.

Роль жінок в історії християнства: огляд новітніх англомовних досліджень

Юлія Валентинівна Розумна — пн, 30 гру 2024 00:00:00 +0200

Огляд присвячено найновітнішим англомовним науковим публікаціям, у яких досліджують роль жінок у становленні, розвитку та поширенні християнства від перших століть і до наших часів. Зокрема, у монографії Аллі Катеуш «Марія та ранньохристиянські жінки: приховане лідерство» наведено чимало літературних і мистецьких свідчень та ілюстрацій на підтвердження образу Марії як лідерки серед ранніх християн. У монографії також ідеться про публічну діяльність жінок тієї доби та керівні позиції, які вони обіймали. У збірнику статей під редакцією Джанет Вуттон «Жінки в християнстві в добу імперії (1800–1920)» показано, як жінки з Європи та Америки брали активну участь у християнському місіонерстві на Сході і яку роль вони відігравали в Африці, Китаї, Тайвані та Кореї. Праця Джини Зурло «Жінки у світовому християнстві: розбудова та підтримка глобального руху» надає корисні історичні, географічні, теологічні та інші відомості про роль, яку відіграють жінки у підтримці та розбудові християнства упродовж кількох останніх століть.