Філософські репрезентації самості в епосі Гомера та фантасмагоричній поемі Данте

Анотація

Стаття є спробою філософської інтерпретації художнього тексту. Її завдання полягає у виявленні принципів людської самості, що представлені в класичній літературі: в Гомеровій «Іліаді» й «Одиссеї» та «Божественній комедії» Данте. Розгляд передбачає виокремлення архетипової оповідної структури, до якої застосовано модель розвитку людини з трьома складовими (індивід, особа, особистість). Простежено відповідність героїв творів цій типології, яка є не остаточним мірилом людини, а нагадує «ідеальні типи» за Максом Вебером. Проаналізовано динаміку розвою внутрішнього світу людини, що відповідає сюжетові подорожі. Тобто не мандрам у просторі, а внутрішньому шляху, який долає людина у поступовому самоусвідомленні. З’ясовано, що твори Гомера і Данте можна інтерпретувати як такі, що не передбачають розвиненої та незалежної особистості. З іншого боку, персонажі демонструють ключові фактори змін, які відбуваються всередині того, хто формує в собі риси самодостатності. В дослідженні вдалося сконструювати психологічну мапу, що дає змогу окреслити не сталий тип, а радше різні горизонти особистості. Виявлено виразні людські прагнення бути творцем самості. Проте такі спонукання передбачають не тільки низку самовільних виявів, а й встановлення міри для себе. Спочатку ці наміри здійснюються без самозаглиблення, рефлексії та самооцінки. Адже нестримна й неврівноважена людська вдача тривалий час залишається підпорядкованою вищим (божественним) силам і суттєво обмежується ними. Втім, людина врешті приходить до потреби самопізнання і встановлює баланс між своїми розсудливими та несвідомими проявами. Вийти з кола самозабуття їй вдається через подолання різних форм відчуженості, відлюдництва, нарцисизму, суперечності в собі, недбалості, зарозумілості. Самовладання досягається правдивістю про себе, доланням страху, розпізнаванням дії спокуси та природи пристрасті. Розкривається і людська налаштованість до Іншого, що можлива завдяки свободі та любові як кардинальним проявам активної складової самості.