Еволюційний підхід Стівена Тулміна та ревізія модерної раціональності у філософії науки

Анотація

Чимало філософів у ХХ столітті скеровували свої зусилля на розроблення пояснювальних моделей для опису розвитку науки, а також намагались запропонувати свої методології як нормативні теорії для наукових досліджень. Як наслідок, виникла низка різноманітних підходів. Деякі з них робили більший акцент на теоретичному змісті науки, інші ж — на історичних фактах, які ці теоретичні зміни супроводжували або й спричинялись до них. Відповідно різнились позиції філософів і щодо питань раціональності, її континуальності чи розривів як у темпоральному зрізі, так і в культурно-цивілізаційному. Одним із тих, хто намагався напрацювати «серединний» шлях і поєднати переваги «релятивістичних» і «догматичних» полюсів, був британський мислитель Стівен Тулмін (1922–2009), найвідомішими книжками якого є «Застосування аргументації» та «Людське розуміння». У цій статті проаналізовано основні ідеї та аргументи його «еволюційної моделі», які найбільш повно та концентровано представлені у другій праці, продемонстровано легітимність поширення еволюційної метафори з біології на царину історії науки, окреслено продуктивні сторони такого підходу та ключові положення критичних зауваг інших дослідників. Взято до уваги та здійснено спробу з’ясувати, чому С. Тулмін облишив розроблення проєкту своєї дослідницької програми й надалі концентрував свої інтелектуальні пошуки навколо питання генези та ревізії модерної раціональності. Зокрема, виокремлено ті аспекти критики ідей філософа, які могли провести «негативну селекцію» його пропозицій, в той час, коли схожі за характером напрацювання інших авторів здобували більше визнання й продукували активніші публічні дискусії та подальші дослідження. Більше того, продемонстровано недооцінений внесок філософа у становлення методологій, зокрема Карла Поппера та Імре Лакатоса.