Еволюційний підхід Стівена Тулміна та ревізія модерної раціональності у філософії науки

Автор(и)

  • Юрій Юрійович Макух Національний університет «Києво-Могилянська академія», Україна https://orcid.org/0000-0001-6916-2225

DOI:

https://doi.org/10.18523/2617-1678.2023.11-12.46-53

Ключові слова:

Стівен Тулмін, філософія науки, еволюційна епістемологія, методологія, раціональність

Анотація

Чимало філософів у ХХ столітті скеровували свої зусилля на розроблення пояснювальних моделей для опису розвитку науки, а також намагались запропонувати свої методології як нормативні теорії для наукових досліджень. Як наслідок, виникла низка різноманітних підходів. Деякі з них робили більший акцент на теоретичному змісті науки, інші ж — на історичних фактах, які ці теоретичні зміни супроводжували або й спричинялись до них. Відповідно різнились позиції філософів і щодо питань раціональності, її континуальності чи розривів як у темпоральному зрізі, так і в культурно-цивілізаційному. Одним із тих, хто намагався напрацювати «серединний» шлях і поєднати переваги «релятивістичних» і «догматичних» полюсів, був британський мислитель Стівен Тулмін (1922–2009), найвідомішими книжками якого є «Застосування аргументації» та «Людське розуміння». У цій статті проаналізовано основні ідеї та аргументи його «еволюційної моделі», які найбільш повно та концентровано представлені у другій праці, продемонстровано легітимність поширення еволюційної метафори з біології на царину історії науки, окреслено продуктивні сторони такого підходу та ключові положення критичних зауваг інших дослідників. Взято до уваги та здійснено спробу з’ясувати, чому С. Тулмін облишив розроблення проєкту своєї дослідницької програми й надалі концентрував свої інтелектуальні пошуки навколо питання генези та ревізії модерної раціональності. Зокрема, виокремлено ті аспекти критики ідей філософа, які могли провести «негативну селекцію» його пропозицій, в той час, коли схожі за характером напрацювання інших авторів здобували більше визнання й продукували активніші публічні дискусії та подальші дослідження. Більше того, продемонстровано недооцінений внесок філософа у становлення методологій, зокрема Карла Поппера та Імре Лакатоса.

Завантаження

Дані завантаження ще не доступні.

Біографія автора

Юрій Юрійович Макух, Національний університет «Києво-Могилянська академія»

Старший викладач кафедри філософії та релігієзнавства НаУКМА

yu.makukh@ukma.edu.ua

Посилання

  1. Bagdasar’jan, N. G., Gorohov, V. G., & Nazaretjan, A. P. (2014). Istorija, filosofija i metodologija nauki i tehniki: uchebnik dlja magistrov [ History, Philosophy and Methodology of Science and Technology: a Study Guide for Masters]. Izdatel’stvo “Jurajt” [in Russian].
  2. Briskman, L. (1974). Toulmin’s Evolutionary Epistemology. Philosophical Quarterly, 24 (95), 160–169.
  3. Dobronravova, I. S., Bilous, T. M., & Komar, O. V. (2008). Novitnia zakhidna filosofiia nauky [The Latest Western Philosophy of Science]. PARAPAN [in Ukrainian].
  4. Grimes, W. (2009, December 12). Stephen Toulmin, a Philosopher and Educator, Dies at 87. The New York Times. https://www.nytimes.com
  5. Jacobs, S. (1989). Stephen Toulmin’s Theory of Conceptual Evolution. In K. Hahlweg, & C. A. Hooker (Eds.), Issues in Evolutionary Epistemology (pp. 510–526). SUNY Press.
  6. Janik, A., & Toulmin, S. (1973). Wittgenstein’s Vienna. A Touchstone Book.
  7. Kuz, O. M., & Cheshko, V. F. (2017). Filosofiia nauky: navchalnyi posibnyk [Elektronne vydannia] [Philosophy of Science: Textbook [Electronic Edition]]. KhNEU im. S. Kuznetsia [in Ukrainian].
  8. Lakatos, I. (1978). Understanding Toulmin. In J. Worrall & G. Currie (Eds.), Mathematics, Science and Epistemology (pp. 224–244). Cambridge University Press.
  9. Lakatos, I., & Musgrave, A. (1970). Criticism and the Growth of Knowledge (I. Lakatos & A. Musgrave, Eds.) (Vol. 4: Proceedings of the International Colloquium in the Philosophy of Science). Cambridge University Press.
  10. Machery, E. (2002). Return to Reason. Journal of the History of the Behavioral Sciences, 38 (4), 428–429.
  11. Menzhulin, V. I. (2012). Filosofska ‘kontrabanda”: avtobiohrafichnyi, biohrafichnyi i psykhoanalitychnyi aspekty [Philosophical “Contraband”: Autobiographical, Biographical and Psychoanalytical Aspects]. Naukovi zapysky NaUKMA. Filosofiia ta relihiieznavstvo [NaUKMA Research Papers in Philosophy and Religious Studies], 128, 3–9 [in Ukrainian].
  12. Nanay, B. (2010). Rational Reconstruction Reconsidered. The Monist, 93 (4), 598–617.
  13. Nanay, B. (2017). What Did Popper Learn from Lakatos? British Journal for the History of Philosophy, 25 (6), 1202–1215.
  14. Nickles, T. (2021, March). Historicist Theories of Scientific Rationality. https://plato.stanford.edu/entries/rationality-historicist/
  15. O’Hara, R. J. (2006). Publications of Stephen Toulmin: A Working Bibliography. SSRN Electronic Journal.
  16. Porus, V. N. (1999). Cena “gibkoj” racional’nosti (o filosofii nauki St.Tulmina) [The Price of “Flexible” Rationality (on S. Tulmin’s Philosophy of Science)]. Filosofija nauki [Philosophy of science], 5 (1), 228–245 [in Russian].
  17. Samardak, M. M. (2011). Filosofiia nauky: napriamy, temy, kontseptsii [ Philosophy of Science: Trends, Topics, Concepts]. PARAPAN [in Ukrainian].
  18. Toulmin, S. E. (1961). Foresight and Understanding: an Enquiry Into the Aims of Science. Hutchinson.
  19. Toulmin, S. E. (1967a). Conceptual Revolutions in Science. Synthese, 17 (1), 75–91.
  20. Toulmin, S. E. (1967b). The Evolutionary Development of Natural Science. American Scientist, 55, 456–471.
  21. Toulmin, S. E. (1970). From Logical Systems to Conceptual Populations. Boston Studies in the Philosophy of Science, 8, 552–564.
  22. Toulmin, S. E. (1972a). Human Understanding: General Introduction and Part I. Clarendon Press.
  23. Toulmin, S. E. (1972b). Rationality and Scientific Discovery. PSA: Proceedings of the Biennial Meeting of the Philosophy of Science Association, 1972, 387–406.
  24. Toulmin, S. E. (1992). Cosmopolis: The Hidden Agenda of Modernity. University of Chicago Press.
  25. Toulmin, S. E. (2001). Return to Reason. Harvard University Press.
  26. Toulmin, S. E., & Goodfield, G. J. (1961). The Ancestry of Science: the Fabric of the Heavens (Vol. 1). Hutchinson.
  27. Toulmin, S. E., & Goodfield, G. J. (1962). The Ancestry of Science: The Architecture of Matter (Vol. 2). Hutchinson.
  28. Toulmin, S. E., & Goodfield, G. J. (1965). The Ancestry of Science: The Discovery of Time (Vol. 3). Hutchinson.
  29. Tulmin, St. (1984). Chelovecheskoe ponimanie [Human Understanding]. Progress [in Russian].
  30. Wartofsky, M. W. (1997). Stephen Toulmin: An Intellectual Odyssey. Humanities, 18 (2), 8–10.
  31. Zaleha, B. D. (2015). Just Say No to Knowledge: Religious Postmodernism’s Attack on the Natural Sciences. Journal for the Study of Religion, Nature & Culture, 9 (2), 213–220.

##submission.downloads##

Опубліковано

2023-11-15

Як цитувати

Макух, Ю. Ю. (2023). Еволюційний підхід Стівена Тулміна та ревізія модерної раціональності у філософії науки. Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство, (11-12), 46–53. https://doi.org/10.18523/2617-1678.2023.11-12.46-53

Номер

№ 11-12 (2023): Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство

Розділ

ФІЛОСОФСЬКІ АСПЕКТИ НАУКИ ТА ГУМАНІТАРНОГО ЗНАННЯ

Ліцензія

Авторське право (c) 2023 Yuriy Makukh

Creative Commons License

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.

Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з такими умовами:

а) Автори зберігають за собою авторські права на твір на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License CC BY 4.0, котра дозволяє іншим особам вільно поширювати (копіювати і розповсюджувати матеріал у будь-якому вигляді чи форматі) та змінювати (міксувати, трансформувати, і брати матеріал за основу для будь-яких цілей, навіть комерційних) опублікований твір на умовах зазначення авторства.

б) Журнал дозволяє автору (авторам) зберігати авторські права без обмежень.

в) Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо поширення твору (наприклад, розміщувати роботу в електронному репозитарії), за умови збереження посилання на його першу публікацію. (Див. Політика Самоархівування)

г) Політика журналу дозволяє розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у репозитаріях) тексту статті, як до подання його до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).