Образи священництва та чернецтва у творах Йоана Золотоустого: риторика та історична дійсність

Автор(и)

  • Юлія Валентинівна Розумна Національний університет «Києво-Могилянська академія», Україна https://orcid.org/0009-0000-9525-0237

DOI:

https://doi.org/10.18523/2617-1678.2023.11-12.114-121

Ключові слова:

Йоан Золотоустий, священництво, чернецтво, діви, риторика, чесноти, харизма, раннє християнство, патристика, богослов’я

Анотація

У статті здійснено порівняльний аналіз ставлення до священників і ченців, прояви якого можна знайти у творах видатного мислителя і богослова, представника патристики Йоана Золотоустого (347–407 рр. н. е.). Показано, що залежно від мети кожного конкретного твору, він, говорячи про священників та ченців, по-різному використовував власні риторичні здібності. Тоді, коли Золотоустий розглядав кожну з цих фігур окремо, не порівнюючи одну з одною, він неодмінно демонстрував значне піднесення. Наприклад, коли він хотів піднести подвиги ченців і дів, то робив це найвитонченішим чином. Разом з тим, у трактаті «Шість бесід про священство», високо оцінюючи функції та роль священників, він применшив роль та значення ченців. Так, в останній частині цього твору Золотоустий зображає фігуру ченця як свого роду егоїста, який думає лише про власне спасіння і не має зв’язку із зовнішнім світом. Щоб прояснити природу цієї двоїстості, ми оглядаємо непевність та мінливість у характері та статусі чернецтва у перші століття християнства, зокрема звертаємо увагу на складний характер чернечого руху в ІV столітті, коли жив і діяв Золотоустий. Здійснене нами історичне зіставлення дає змогу стверджувати, що у ці часи, коли відбувалося становлення інституту Церкви та її інтеграція в суспільство ще тривала, інститут священства вже набув доволі стійку («рутинізовану») харизму, тоді як чернецтво такої «рутинизації» ще не зазнало. Але, як показано у статті, загалом інститут чернецтва мав величезне значення для ранньої Церкви. Зважаючи на це, ми робимо висновок, що приниження фігури ченця, яке можна помітити у «Шести бесідах про священство», відображало не так дійсність в усій історичній повноті, як конкретні риторичні наміри автора цього трактату, зумовлені специфікою історичного моменту.

Завантаження

Дані завантаження ще не доступні.

Біографія автора

Юлія Валентинівна Розумна, Національний університет «Києво-Могилянська академія»

Доктор філософії, старший викладач кафедри філософії та релігієзнавства НаУКМА

yu.rozumna@ukma.edu.ua

Посилання

  1. Castle, E. B. (1954). The Christian Fathers and the Moral Training of the Young. British Journal of Educational Studies, 3 (1), 24–32.
  2. Chrysostom, John St. (1966). La Virginite. (H. Musurillo, & B. Grillet, Eds.). Sources Chrétiennes 125. Les Editions du Cerf.
  3. Chrysostom, John (1983). On Virginity; Against Remarriage. Translated by Sally Rieger Shore (Studies in Women and Religion 9). (E. A. Clark, Introduction). Edwin Mellen Press.
  4. Chrysostom, John St. (1984). Six Books on the Priesthood. St. Vladimir’s Seminary Press.
  5. Chrysostom, John. (1988). A Comparison Between a King and a Monk/Against the Opponents of the Monastic Life (Studies in the Bible and Early Christianity 13). (D. G. Hunter, Transl.) Edwin Mellen Press.
  6. Constantelos, D. J. (1991). John Chrysostom’s Greek Classical Education and its Importance to Us Today. The Greek Orthodox Theological Review, 36, 109–129.
  7. Dunn, M. (2003). The Emergence of Monasticism, From the Desert Fathers to the Early Middle Ages. Blackwell Publishing.
  8. Festugière, A. J. (1959). Antioche païenne et chrétienne: Libanius, Chrysostome et les moines de Syrie. Editions E. de Boccard.
  9. Ford, D. C. (1992). The Interrelationship of Clergy and Laity Within the Church According to St. John Chrysostom. St. Vladimir’s Theological Quarterly, 36 (4), 329–353.
  10. Fotineas, S. (2007). Counsels from Saint John Chrysostom Concerning the Priesthood. Phronema, 22, 53–65.
  11. Heath, M. (2004). John Chrysostom, Rhetoric and Galatians. Biblical Interpretation, 12 (4), 369–400.
  12. Hevelone-Harper, J. L. (2005). Disciples of the Desert. Monks, Laity and Spiritual Authority in Sixth-Century Gaza. The John Hopkins University Press.
  13. Hubbell, H. M. (1924). Chrysostom and Rhetoric. Classical Philology, 19 (3), 261–276.
  14. Hunter, D. G. (1988a). A Comparison Between a King and a Monk / Against the Opponents of the Monastic Life. Two Treatises by John Chrysostom (Studies in the Bible and Early Christianity 13). Edwin Mellen Press.
  15. Hunter, D. G. (1988b). Borrowings from Libanius in the Comparatio Regis et Monachi of St. John Chrysostom. Journal of Theological Studies, 39 (2), 525–531.
  16. Hunter, D. G. (1989). Preaching and Propaganda in Fourth‐Century Antioch: John Chrysostom’s Homilies on the Statues. In D. G. Hunter (Ed.), Preaching in the Patristic Age: Studies in Honor of Walter J. Burghardt (pp. 119–138). Paulist Press.
  17. Kelly, J. N. D. (1995). Golden Mouth. The Story of John Chrysostom – Ascetic, Preacher, Bishop. Duckworth.
  18. Leloir, L. (2012). Introduction. Moines dans l’assemblée des fidèles à l’époque des Pères: IVe-VIIIe siècle. Beauchesne.
  19. Mayer, W. (2006). What Does It Mean to Say That John Chrysostom Was a Monk? Studia Patristica, 41, 451–456.
  20. Mayer, W. (2007). The Biography of John Chrysostom and the Chronology of His Works. In Proceedings of the Conference Chrysostomika II (pp. 1–24). Institutum Patristicum Augustinianum. https://www.academia.edu/6448810/The_Biography_of_John_Chrysostom_and_the_Chronology_of_his_Works
  21. Mayer, W. (2015). Chapter 9, “John Chrysostom.” In K. Parry (Ed.), The Wiley Blackwell Companion to Patristics (pp. 141–154). Blackwell.
  22. Miller, S. L. (2013). Chrysostom’s Monks as Living Exhortations to Poverty and the Rich Life. Greek Orthodox Theological Review, 58, 79–98.
  23. Mitchell, M. M. (2002). The Heavenly Trumpet: John Chrysostom and the Art of Pauline Interpretation. Westminster John Knox Press.
  24. Orosz, A. (2005). La différence fondamentale entre l’ascèse monastique et les tâches des prêtres (De sacerdotio VI, 5–8). In Giovanni Chrisostomo, Oriente e Occident Tra IV e V Secolo, XXXIII Incontro Di Studiosi dell’Antichità Cristiana, 6-8 maggio 2004 (pp. 593–605). Studia Ephemeridis Augustinianum 93/2. Institutum Patristicum Augustinianum.
  25. Pak-Wah, Lai. (2011). The Monk as Christian Saint and Exemplar in St John Chrysostom’s Writings. Studies in Church History: Saints and Sanctity, 47, 19–28.
  26. Parry, K. (Ed.). (2015). Chapter 9, “John Chrysostom”. In The Wiley Blackwell Companion to Patristics, (pp. 141–154). Hoboken: Wiley-Blackwell.
  27. Patrucco, M. F. (2004). Bishops and Monks in Late Antique Society. Zeitschrift Für Antikes Christentum, 8 (2), 332–345.
  28. Patsavos, L. J. (1976). The Image of the Priest According to the Three Hierarchs. Greek Orthodox Theological Review, 21, 53–70.
  29. Rapp, C. (2007). Holy Bishops in Late Antiquity, The Nature of Christian Leadership in an Age of Transition. University of California Press.
  30. Rubenson, S. (1995). The Letters of St. Antony. Monasticism and the Making of a Saint. Fortress Press.
  31. Russell, N. (2003). Bishops and Charismatics in Early Christian Egypt. In J. Behr, A. Louth, & D. Conomos, (Eds), Abba: the tradition of Orthodoxy in the West: festschrift for Bishop Kallistos (Ware) of Diokleia (pp. 99–110). St. Vladimir’s Seminary Press.
  32. Rylaarsdam, D. (1999). The Adaptability of Divine Pedagogy: Sunkatabasis in the Theology and Rhetoric of John Chrysostom. Unpublished PhD Dissertation. University of Notre Dame.
  33. Torrance, A. (2009). Standing in the Breach: The Significance and Function of the Saints in the Letters of Barsanuphius and John of Gaza. Journal of Early Christian Studies, 17 (30), 459–473.
  34. Valantasis, R. (1985). Body, Hierarchy, and Leadership in Chrysostom’s On the Priesthood. Greek Orthodox Theological Review, 30 (4), 455–471.

##submission.downloads##

Опубліковано

2023-11-15

Як цитувати

Розумна, Ю. В. (2023). Образи священництва та чернецтва у творах Йоана Золотоустого: риторика та історична дійсність. Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство, (11-12), 114–121. https://doi.org/10.18523/2617-1678.2023.11-12.114-121