Покликання людини у католицькому соціальному вченні

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.18523/2617-1678.2019.4.88-95

Ключові слова:

покликання людини, християнське соціальне вчення, благо, гуманізм, особистий розвиток, суспільний прогрес, відповідальність

Анотація

У статті розкрито основні засади християнського соціального вчення в аспекті розуміння мети і сенсу людського існування у світі. У цьому контексті розглянуто ідеї представників патристики та визначальні положення сучасної католицької богословської думки, передусім ті, що висвітлені у папських енцикліках соціально-етичного спрямування. Проаналізовано поняття покликання у католицькому християнстві, зокрема його розуміння папою Бенедиктом XVI, подане в енцикліці «Caritas in veritate» («Милосердя в істині»). Визначено, что характерним для християнства є розуміння покликання: як вияву Божої любові до людини; як завдання до особистісного розвитку, відповідальності та активної участі у перетворенні світу; як зобов’язання до продук- тивної діяльності і праці. Зазначено притаманні християнському розумінню покликання есхатологізм, уявлення про трансцендентну мету буття людини у світі, опертя на аргумент віри в осягненні сенсу діяльності та у здійсненні покликання.

Завантаження

Дані завантаження ще не доступні.

Біографія автора

Yevhen Muliarchuk, Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України


кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України

Посилання

  1. Aurelius Augustinus. (413–427 C. E.). De Civitate Dei. Retrieved from https://www.thelatinlibrary.com/august.html.
  2. Benedict XVI. (2009). Caritas in veritate. Retrieved from http://w2.vatican.va/content/benedict-xvi/en/encyclicals/documents/hf_ben-xvi_enc_20090629_caritas-in-veritate.html.
  3. Clarke, G. (1984). The letters of St. Cyprian of Carthage (Ancient Christian writers; no. 43, etc). New York, N.Y.: Newman Press.
  4. de Laubier, P. (2000). Tri grada. Sotsial’noe uchenie khristianstva [Three Cities. Social doctrine of Christianity]. Saint-Petersburg: Aleteia [in Russian].
  5. John Paul II. (1988). Mulieris dignitatem. Retrieved from http://w2.vatican.va/content/john-paul-ii/en/apost_letters/1988/documents/hf_jp-ii_apl_19880815_mulieris-dignitatem.html.
  6. John Paul II. (1991). Centesimus annus. Retrieved from http://irs.ucu.edu.ua/dzherela/sotsialni-entsikliki/ivan-pavlo-ii-centesi-mus-annus-1991. doi: https://doi.org/10.1093/oso/9780190660130.003.0014
  7. Marynovych, M. (Ed.). (1998). Sotsialna doktryna Tserkvy (Zbirnyk statei) [Social doctrine of church (Collected articles)]. Lviv: Svichado [in Ukrainian].
  8. Onyshchuk, S. V. (2014). Porivnialnyi analiz sotsialnoi doktryny tradytsiinykh khrystyianskykh tserkov v Ukraini v pytanniakh vzaiemodii derzhavy i tserkvy [Comparative analysis of social doctrine of traditional Christian churches in Uk­raine in the matters of cooperation between church and state]. Teoriia ta praktyka derzhavnoho upravlinnia, 4 (47), 56–65 [in Ukrainian].
  9. Papska rada “Spravedlyvist i myr”. (2008). V Kompendium sotsialnoi doktryny tserkvy. [Compendium of social doctrine of church]. Kyiv: Kairos [in Ukrainian].
  10. Paul VI. (1971). Octogesima Adveniens. Retrieved from http://w2.vatican.va/content/paul-vi/en/apost_letters/documents/hf_p-vi_apl_19710514_octogesima-adveniens.html.
  11. Pope, S. (Ed.). (2004). Common calling: The laity and governance of the Catholic Church. Washington, D.C.: Georgetown University Press. doi: https://doi.org/10.1017/s036096690000311x

##submission.downloads##

Як цитувати

Muliarchuk, Y. (2019). Покликання людини у католицькому соціальному вченні. Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство, 4, 88–95. https://doi.org/10.18523/2617-1678.2019.4.88-95

Номер

Том 4 (2019): Наукові записки НаУКМА. Філософія та Релігієзнавство

Розділ

Статті

Ліцензія

Авторське право (c) 2019 Yevhen Muliarchuk

Creative Commons License

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.

Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з такими умовами:

а) Автори зберігають за собою авторські права на твір на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License CC BY 4.0, котра дозволяє іншим особам вільно поширювати (копіювати і розповсюджувати матеріал у будь-якому вигляді чи форматі) та змінювати (міксувати, трансформувати, і брати матеріал за основу для будь-яких цілей, навіть комерційних) опублікований твір на умовах зазначення авторства.

б) Журнал дозволяє автору (авторам) зберігати авторські права без обмежень.

в) Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо поширення твору (наприклад, розміщувати роботу в електронному репозитарії), за умови збереження посилання на його першу публікацію. (Див. Політика Самоархівування)

г) Політика журналу дозволяє розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у репозитаріях) тексту статті, як до подання його до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).